08.03.24

любімы брэнд жаночага адзення павіншаваў у сторыз з 8 сакавіка, нагадаўшы, што жанчыны - гэта ўпрыгажэнне свету.

на маё пытанне ў прыватных, ці насамрэч ім падаецца дарэчным казаць такое ў дзень барацьбы жанчын за свае правы, асабліва на фоне навіны пра памёршую пасля згвалтавання ў Варшаве беларуску Лізу, яны адказалі, што кожны прачытае ў іх віншаванні нешта сваё.
яны вырабляюць цудоўныя рэчы для жанчын, але такой адсутнасці эмпатыі да іх я не чакала.

я думала, што ўжо страціла магчымасць адчуваць моцныя эмоцыі, але такой разлютаванай я не была даўно.
сёння будзе пра што паразмаўляць на сэсіі

Якщо розповісти мою історію, то останні пару днів перед початком я вже геть погано спала, пунктиром. Тому о 5 ранку я все чудово чула. Наче чекала цього. З першим вибухом я підірвалась з ліжка і так сиділа декілька хвилин з одним словом в голові на повторі "війна.війна.війна.війна". Потім схопила телефон, а там в групі по медичній підготовці всі почали писати назву района або міста і слідом слово "вибух". Я побігла у ванну, сіла на підлогу і почала дзвонити, тримаючи руку з телефоном іншою рукою, бо через тремор не могла його втримати. По телефону друг сказав, що вони з родиною грузять речі і будуть їхати у бік Львова. "Збирай речі, в тебе є 10 хвилин і виходь на вулицю.". Далі смішне. Я забігла в кімнату сусіда, почала його будити зі словами "хутко вставай, почалась війна, в тебе 10 хвилин на збори, нас заберуть". На що він мені відповів "та я ввечері потягом поїду". Далі дорога в машині з малою дитиною 24 години. Повна тиша в салоні і тільки радіо, яке передає що житомирська траса під обстрілом, по якій ми їхали. Врешті Львів, 3 доби без сну і їжі, переодичне бігання в підвал під сирену. Але я безмежно вдячна всім людям, які були поруч зі мною в цей найстрашніший час в нашому житті.